Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2016 року Справа № 908/6327/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівКоробенко Г.П., Мачульський Г.Мрозглянувши матеріали касаційної скарги Запорізької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.04.16у справі№908/6327/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомЗапорізької міської радидоПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод надпотужних трансформаторів"простягнення 183 556,59 грн збитків

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.06.16, ухваленою у складі колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Гоголь Т.Г., Поляк О.І., розгляд касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Запорізьке кар'єроуправління" призначено на 14.07.16. Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.06.16 №08.03-04/2415 у зв'язку з відпусткою суддів Гоголь Т.Г. і Поляк О.І., призначено автоматичну зміну складу суддів, за наслідками якої визначено склад колегії суддів: Добролюбова Т.В. - головуючий, Коробенко Г.П., Мачульський Г.М.

У судовому засіданні, проведеного в режимі відеоконференції, взяли участь представники:

від позивача: Денщиков О.О. - за дов. від 10.06.16.

від відповідача: Крілак Д.В. - за дов. від 27.01.16.

Запорізькою міською радою у грудні 2015 року заявлений позов до Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод надпотужних трансформаторів" про стягнення збитків у розмірі 183 556,59 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що Запорізькій міській раді завдано збитків у вигляді неодержаних доходів - упущеної вигоди у заявленому до стягнення розмірі, які до місцевого бюджету не надійшли. Позов мотивовано приписами статей 22, 509, 611, 612, 623 Цивільного кодексу України статей 224, 225 Господарського кодексу України, статей 36, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Рішенням господарського суду Запорізької області від 29.02.16, ухваленим суддею Кутіщева-Арнет Н.С. у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю через недоведеність позивачем наявності усіх чотирьох складових для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Суд керувався приписами статей 1, 26, 36, 37, 40 Закону України "Про регулювання містобудівні діяльності", статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій", статей 22, 611, 623 Цивільного кодексу України, статей 216, 217, 224, 225 Господарського кодексу України.

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Будко Н.В., суддів: Дучал Н.М., Сгара Е.В., постановою від 11.04.16, перевірене рішення місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Запорізька міська рада звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Скаржник посилається на наявність винної протиправної поведінки у діях відповідача та понесених місцевим бюджетом у зв'язку з порушенням відповідачем приписів статей 36, 40 Закону України "Про регулювання містобудівні діяльності" збитків у заявленій до стягнення сумі. Відтак скаржник вважає, що суди порушили приписи статей 224, 225 Господарського кодексу України. Окрім того, від Запорізької міської ради отримано клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено судом.

Від Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод надпотужних трансформаторів" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутніх у судовому засіданні представника скаржника і заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке.

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.11, визначені правові та організаційні основи містобудівної діяльності, спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Зокрема, приписами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) унормовано, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. До пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об'єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури; 7) об'єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об'єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об'єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об'єктів енергетики, зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); 10) об'єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності. Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати: 1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для нежитлових будівель та споруд; 2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта - для житлових будинків. Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону. Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається упродовж десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту. Судами установлено, що на виконання вказаного Закону, Запорізькою міською радою 24.12.12 прийнято рішення № 77 "Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя". В пункті 2.1 Порядку Запорізькою міською радою закріплено, що договір про пайову участь, укладається з виконавчим комітетом Запорізької міської ради. Пунктом 3.3 зазначеного Порядку встановлено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови. Пунктом 3.6 Порядку передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України листом від 22.07.11 № 23-11/6294/6-11 "Про пайову участь забудовників у створенні та розвитку інфраструктури населених пунктів" надало роз'яснення, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту має укладатися до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Отже, вищевикладеними правовими приписами унормовано, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури на території м. Запоріжжя. Судами установлено, що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 22.04.13 зареєстровано декларацію за №ЗП143130990569 про готовність об'єкта до експлуатації. Проте, відповідач до Запорізької міської ради щодо укладення договору про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя не звертався, договір не укладався.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, неналежне виконання. Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Статтею 614 названого Кодексу унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, умислу або необережності, якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо доведе, що вжила усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 1, 2 статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується позивачем. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивача; 4) вини. Під збитками розуміються зокрема не одержані доходи, які сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, при вирішенні даного спору на позивача покладається обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками. Відповідач в свою чергу, для звільнення від відповідальності має довести відсутність своєї вини. При цьому, пред'явлення вимоги про відшкодування збитків, покладає на позивача обов'язок довести, що ці збитки є реальними, а не абстрактними. За приписами положень пункту 1 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Згідно з приписами статей 33, 34, частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій підставою даного позову позивачем визначено те, що відповідач у встановлений 7-денний строк, тобто до 01.06.13, не проінформував виконавчий комітет Запорізької міської ради про початок виконання будівельних робіт щодо реконструкції існуючих об'єктів заводу (збудованих у 1984р.) - Корпусу № 2. Відповідно до пунктів 4, 13 статті 1 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси. Стаття 2 Закону України "Про планування містобудівної діяльності" унормовує, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема будівництво об'єктів, реконструкцію існуючої забудови та території. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", забудова територій здійснюється шляхом розміщення об'єктів будівництва. Пунктом 7 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що замовник зобов'язаний протягом 7 календарних днів з дня видачі дозволу на виконання будівельних робіт з дня набуття права на виконання таких робіт відповідно до частини 5 цієї статті письмово проінформувати виконавчий орган сільської, селищної, міської ради місцеву державну адміністрацію за місцезнаходженням об'єкта будівництва про початок будівельних робіт. Таким чином, висновок апеляційної інстанції про те, що замовник будівництва не зобов'язаний надавати інформацію про початок будівельних робіт, визнається судом помилковим. Поряд з цим судами установлено, що в пункті 11-1 Декларації зазначено, що факту спорудження/розміщення нового або виходу за межі існуючого фундаменту об'єкту Державною архітектурно-будівельною інспекцією Запорізькій області під час реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації не виявлено, земельної ділянки для будівництва об'єкт реконструкції не потребував. Відповідно до пункту 7 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 30.09.09 №1104, що діяв на момент отримання Дозволу від 29.12.10 №781-10, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, одночасно з наданням дозволу на виконання будівельних робіт або відмовою у його наданні, письмово інформує про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Проте, за своїм змістом поняття інфраструктури включає до себе сукупність споруд, будівель, систем і, служб, необхідних для функціонування і забезпечення умов життєдіяльності суспільства; положення законодавства, на які посилається позивач, вказують на необхідність участі замовника об'єкта будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту, його інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури. Однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого, згідно з пунктом 4-1 частини 1 статті 71 Бюджетного кодексу України, включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". В той же час, відповідно до змісту частини 2 статті 76 Бюджетного кодексу України, рішенням про місцевий бюджет визначаються, зокрема: загальна сума доходів видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди); доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення). Відтак суди установили, що позивачем не доведено що: 1) в діях/бездіяльності відповідача існує склад цивільного правопорушення; 2) одержання доходів безпосередньо від господарської діяльності та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Запоріжжя на відповідні роки і що бюджет міг і повинен був отримати визначені доходи від відповідача в розмірі 183556,59 грн, і тільки дії (бездіяльність) відповідача стали єдиною причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток. Окрім того, судами оцінено наданий позивачем розрахунок суми збитків зроблений на підставі Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя, затверджений Рішенням Запорізької міської ради від 24.12.12 № 77 і визнано, що у ньому не необгрунтовано суму збитків внаслідок не сплати замовниками суми пайової участі, як не встановлений і порядок стягнення збитків. Пунктом 7.1. зазначеного Порядку передбачено право звернення до суду в разі виникнення спорів, пов'язаних з пайовою участю у розвитку інфраструктури міста. Тому, суди вірно визначались, що в даному випадку відсутні всі елементи складу цивільного правопорушення, необхідних для настання такої міри відповідальності як стягнення збитків. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки стосуються переоціни доказів у справі, яка за приписами Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції. З огляду на викладене підстави для скасування судових актів і задоволення касаційної скарги - відсутні. Витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.16 у справі №908/6327/15 залишити без змін.

Касаційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Г.Коробенко

Г.Мачульський